- На біса тобі цей віник? - Він щойно повернувся з роботи, і, здається, зовсім не зрадів її появі. 
- Це м'ята... 
- На біса тобі віник м'яти?
Вона мовчки вийшла з квартири, і викинула ключ у найближчий смітник.

/за годину до цього/

Вона їхала в трамваї невідомими вулицями, тікаючи чи то від себе, чи то від світу, чи то Вона сама не знала звідки. І куди. Але вона точно знала, що не хоче додому. Тому просто кружляла на трамваях у різних напрямках.

В навушниках глушила важезна музика упереміш з ліричнимм піснями, а а голові роїлись думки, які ніколи не будуть озвучені. Але раптом її торкнули за плече, довелось зупинити музику.

- Доця, купи м'яти, нарвала продавати,бо їстм хочеться, - дівчину покликала маленька бабуся з сусіднього місця. 
- Ні, мені не треба.

М'чта пахла на весь трамвай і навіювала думки про спокій. Вона згадала, як вдома заварювала чай і спокійно, розмірено пила його, читаючи. Чому ж зараз цього нема?..

- Бабушка, дайте маленький жмутик, гривень на десять.
- Ой, доця, на десять я великий дам! 
- Ні, ні мені класти нікуди, маленький в руках понесу.

Бабуся вже вийшла, а вона все ще їхала і вдихала пряний аромат м'яти. "Will love me, or leave me forever" - навіть музика дублювала думки.

Вона дивилась на м'яту і вже знала, що обрати: love or leave. Бо вибір було вже зроблено. Речі перевезені до іншого житла, залишилось сказати йому.

- На біса тобі цей віник? 
- Це м'ята... 
- На біса тобі віник м'яти?
Вона мовчки вийшла з квартири, і викинула ключ у найближчий смітник. Речей в квартирі не було. Але він, як завжди, не помітив нічого. А вона йшла, вдихала аромат м'яти і просто дихала. Вільно дихала і подумки дякувала бабусі, за можливість нічого йому не казати.